Андрій Цаплієнко: «Як би не називали те, що тут відбувається, лінія фронту пересувається в бік Києва.»

Я стою за спиною цього бійця, стою на українській землі і дивлюсь на цю саму білу сигнальну ракету, чітко усвідомлюючи, що, як би не називали те, що тут відбувається, лінія фронту пересувається в бік Києва.

Я намагаюсь гнати спогади про те, як разом з бійцями заходив у звільнені села, які повертатимуть в «сіру зону», і, у той самий час, читаю публічні заяви бойовиків про те, що вони заходитимуть туди зі зброєю.

Майже водночас із запуском сигнальної ракети дізнаюсь, що у Польщі за запитом Росії затримано нашого легендарного Ігоря «Тополю» Мазура.

Активіста Майдану, офіцера ЗСУ, заступника начштаба 131-го розвідбату. Того самого, який першим заходив у повністю звільнене Широкине.

Пам’ятаю, як наприкінці лютого 16-го почув його голос в телефонній трубці: «Швидше приїжджай. Широкине наше!» Переконаний, що таким чином, гібридно та підступно, Кремль намагається нацькувати на українську владу націоналістів та ветеранський рух, ще й посварити нас з польськими друзями.

Хіба в мене одного стійке відчуття, що відведення військ в цьому полі та російський запит на арешт – не просто збіг у часі? Я дивлюсь на білу ракету і пригадую, що на війні не існує довіри і справедливості.

Я чую бадьорі рапорти про дзеркальне і одночасне відведення українських військ з української землі, слухаю заспокійливе про животворящий «Нормандський формат», і відчуття, що ми над прірвою, стає ще гострішим.

Андрій Цаплієнко

Share
error: Content is protected !!